ЗАКУЛЬГА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Почати кульгати. Одну ногу зігнуту держить [Грицько], о як ступив — закульгав, і холоша в крові. Поранений, знати (Головко, І, 1957, 350).
2. Піти кульгаючи. Розсміявся [майор], ще раз міцно стиснув Андрія за плечі і швидко закульгав до свого столу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 40); Дорош закульгав із хліва (Тют., Вир, 1964, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 173.