ЗАКРЯ́КАТИ, кря́каю, кря́каєш і кря́чу, кря́чеш док. Почати крякати. Ворони на дзвіницю сіли і закрякали (Черемш., Тв., 1960, 255); Крук закрякав над його головою (Фр., VII, 1951, 405); Качки голосно закрякали і побралися на берег (Панч, III, 1956, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 172.

Закря́кати, чу, чеш, гл. Закаркать. Закряче ворон степом летючи. Макс. (1849), 59. Закрякали чорні крюки, виймаючи очі. Шевч. 54.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 55.