ЗАКРОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., рідко. Почати швидко крокувати, ходити; заходи́ти. Вона знову вперто закрокувала з кутка в куток (Донч., V, 1957, 241); Яцуненко закрокував по хаті. Він був схвильований (Збан., Переджнив’я, 1960, 169); // Піти, попрямувати куди— небудь. Він твердіше закрокував вулицею. Перетнувши Хрещатик, піднявся на Печерськ (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 134); Юджін.. міцніше насунув формений кашкет і закрокував по асфальту (Загреб., Європа 45, 1959, 105); Він повернувся й закрокував до своєї кімнати (Шовк., Інженери, 1948, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 168.