ЗАКО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКОСИ́ТИ ошу́, о́сиш, док., перех., розм.

1. Те саме, що ско́шувати. — Тоді вільні степи були, — скільки хто закосив, те й твоє (Вишня, І, 1956, 34).

2. тільки док. Почати косити. У Трохименка, коли вуйко закошував нову ручку, зринуло дивне бажання пожартувати з ним (Кос., Новели, 1962, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 162.

Зако́шувати, шую, єш, сов. в. закоси́ти, кошу́, сиш, гл.

1) Начинать, начать косить.

2) Скашивать, скосить. А за мною молодою ходе смертонька з косою, хоче мене умертвити, ще й косою закосити. Грин. III. 142.

3) Зарабатывать, заработать косьбою.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 54.