ЗАКОЦЮ́БНУТИ і ЗАКОЦЮ́БТИ, бну, бнеш; мин. ч. закоцю́б, ла, ло; док., розм. Те саме, що закля́кнути. Ноги Леонідові в поганих чоботях закоцюбли, як в ополонці (Гончар, IV, 1960, 140); У Дмитрія закоцюбли руки й ноги, бо він був міцно зв’язаний (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 237).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 162.