ЗАКОСТЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Утратити чутливість, гнучкість, стати твердим; задубіти, заклякнути. Холод такий надворі і в хаті, що аж руки закостеніли! (Л. Укр., V, 1956, 247); Моя порвана шинеля покрита дрібними краплинками роси, ноги закостеніли, затерпли (Ірчан, І, 1958, 306); // перен. Застигнути в якомусь положенні, втратити здатність рухатися (від здивування, переляку і т. ін.). Вона сиділа якраз лицем до пожежі. Поперед неї у страшній нестямі закостеніла Оришка (Мирний, III, 1954, 339); // Залишитися незмінним (про вираз обличчя, посмішку і т. ін.). Глянув на свого законовчителя. Стоїть блідний, безсила злість в очах, яку він намагається погасити, а на обличчі закостеніла та ж солодка лисяча осмішка (Вас., IV,1960, 43).

2. перен. Зупинитися в своєму розвитку, застигнути в якійсь формі. Всі застиглі, заіржавілі відносини, разом з своїми супутниками — освяченими віками уявленнями і поглядами руйнуються, всі нововиникаючі — старіють раніше, ніж встигають закостеніти (Комун. маніф., 1947, 17); // в чому. Маючи якісь вади, пороки, хиби, лишитися невиправним. [Джонатан:] Той давній світ зостарівся в гріхах, закостенів у звичках нечестивих (Л. Укр., III, 1952, 40); — Живете, як худоба, бога в серці не маєте! І так закостеніли в брехні і пияцтві, що вас хоч на вогні печи, щоб призналися до правди!.. (Кол., Терен.., 1959, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 160.