ЗАКО́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКОПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Зробивши заглиблення і поклавши в нього що-небудь, закида́ти зверху чимсь сипким (землею, піском і т. ін.); заривати. Люди кинулись ховати своє добро: закопувати в землю намиста, полотна, рушники, ховали в ожередах свитки та кожухи (Н.-Лев., III, 1956, 151); — Перед смертю Петро казав мені, що під старою черешнею, в садку, він срібні гроші закопав (Вовчок, І, 1955, 86); Прапор той, як фашисти підходили, ми вдвох добре заховали.. Поклали його в скриньку і вночі закопали за хатою, коло старої криниці (Ів., Таємниця, 1959, 105).
◊ Зако́пувати (закопа́ти) [у зе́млю] свій тала́нт (зді́бності і т. ін.) — не розвивати, не використовувати, занедбувати свій талант (здібності і т. ін.). — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а ваш талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Рибак, Час.., 1960, 131); Я певно свій талант не закопаю. Добром своїм рад другим я служить (Фр., XIII, 1954, 176).
2. Закріплювати одним кінцем у викопаному в грунті заглибленні; вкопувати. Семко та Горіх завчасно натесали стовпів і закопували їх на нових межах (Чорн., Визвол. земля, 1959, 200); Загородили [рибалки] загороду для кухаря, на кухарський курінь, закопали в пісок палі, примостили зверху балку й повішали казани (Н.-Лев., II, 1956, 226); Допомагав [Оксен], як міг, по господарству: поправив тин, витесав і закопав нові стояки на ворота, вирив яму на картоплю, таку здоровенну, що туди влізла б Сидоришина хата (Тют., Вир, 1964, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 159.