ЗАКО́ПАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до закопа́ти. Ось могила козацька, це місце колись звалося Скарбне. Не раз в дитинстві тобі захоплювали дух перекази Про скарби, закопані тут запорожцями (Гончар, Тронка. 1963, 217); Над самим берегом одного струмочка, шипучого тихим шумом, розлігся квітник з самих рож закопаних в грядку на літо (Н.-Лев., І, 1956, 163); // зако́пано, безос. присудк. сл. Прощупавши подвір’я і нічого не знайшовши, він, нарешті, вгамовується. — Нема… Закопано, але десь далі (Гончар, III, 1959, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 158.