ЗАКОНОДА́ВСТВО, а, с.

1. Встановлення, видання законів (у 1 знач.). Всі заходи партії і уряду по розширенню прав союзних республік як в галузі економічного і культурного будівництва, так і в галузі законодавства знаходять гаряче і одностайне схвалення всього радянського народу (Рад. Укр., 3І.VІІІ 1957, 1).

2. Сукупність усіх законів (у 1 знач.), що діють в якій-небудь державі. Надзвичайне законодавство [у ФРН] дає монополіям необмежену диктаторську владу в країні і особливо щодо робітничого класу і його масових організацій — профспілок (Рад. Укр., 20.VII 1967, 3); // Сукупність законів, що належать до окремої ділянки права. Успіхи соціалістичного будівництва в нашій країні дають змогу рік у рік збільшувати і вдосконалювати пенсійне законодавство (Ком. Укр., 1, 1968, 19); — Я працюю у відповідності з трудовим законодавством (Гончар, Тронка, 1963, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 156.