ЗАКОМА́НДУВАТИ, ую, уєш, док., розм. Почати командувати; дати розпорядження. От як повеселішала [Галочка], зараз і закомандувала: «Ануте у хрещика» (Кв.-Осн., II, 1956, 321); На весь голос закомандваві [Йон]: — Руж на плечо! Ас-два… ас-два… (Коцюб., І, 1955, 243); Сердитий чоловік в дверях зараз же закомандував, чия черга (Козл., Ю. Крук, 1950, 92); Пріська закомандувала винести ослони, глиняники, бо щеж і знадвору треба вимазати [хату] (Речм., Весн. Грози, 1961, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 154.