ЗАКОЛІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до заколіт́и. * Образно. Навіщо те тепло, оте ясне сонечко, коли воно вже не гріє заколілої душі, закляклого серця? (Мирний, III, 1954, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 153.