Про УКРЛІТ.ORG

заколоти

ЗАКОЛО́ТИ1, олю́, о́леш, док.

1. перех. Убити, встромивши в тіло вістря холодної зброї. [Андромаха (вбігає) :] Чи ви те чули, сестри? Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла (Л. Укр., II, 1951, 259); // перех. Забити колієм (у 2 знач.), ножем (звичайно свиню). Чіпка на поминки [Явдохи] заколов свиню, зарізав три овечки, убив великого бузівка (Мирний, І, 1949, 405); Тітці Мотрі перекажи, що я наказав, коли Червона Армія прийде, нехай кабана заколе і всіх частує (Коп., Вибр., 1953, 435).

2. неперех., перев. безос. Почати колоти (про відчуття болю, кольки). Злякався, аж у п’яти закололо! (Укр.. присл.., 1955, 214); В серці їй щось закололо, мов дрібненькими голочками (Л. Укр., III, 1952, 650); У Марії тьохнуло серце, аж закололо в грудях (Панч, II, 1956, 485).

◊ Пра́вда о́чі (у ві́чі) заколо́ла — стало неприємно слухати правду. — Ага, не злюбила правди? Заховалася. Правда у вічі заколола, — все гнівніше і гнівніше почав Колісник (Мирний, III, 1954, 309); У ніс заколо́ти — перестати подобатися, стати не до вподоби, не до смаку. — Як їла хліб з остюками, то й усе добре було; а перейшла на буханці, то у ніс закололи (Мирний, І, 1949, 406).

ЗАКОЛО́ТИ2 див. зако́лювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 153 - 154.

Заколо́ти, лю́, леш, гл.

1) Заколоть. Занудило коло серця, закололо в боку. Шевч. 68. Злякався — аж у п’яти закололо. Ном. № 4386.

2) Заколоть, убить колющимь оружіемъ.

3) Зарѣзать (о свиньяхъ). Прийди, серце Миколю, поросятко заколю. Чуб. V. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 51.

вгору