ЗАКОЛО́ТИ1, олю́, о́леш, док.
1. перех. Убити, встромивши в тіло вістря холодної зброї. [Андромаха (вбігає) :] Чи ви те чули, сестри? Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла (Л. Укр., II, 1951, 259); // перех. Забити колієм (у 2 знач.), ножем (звичайно свиню). Чіпка на поминки [Явдохи] заколов свиню, зарізав три овечки, убив великого бузівка (Мирний, І, 1949, 405); Тітці Мотрі перекажи, що я наказав, коли Червона Армія прийде, нехай кабана заколе і всіх частує (Коп., Вибр., 1953, 435).
2. неперех., перев. безос. Почати колоти (про відчуття болю, кольки). Злякався, аж у п’яти закололо! (Укр.. присл.., 1955, 214); В серці їй щось закололо, мов дрібненькими голочками (Л. Укр., III, 1952, 650); У Марії тьохнуло серце, аж закололо в грудях (Панч, II, 1956, 485).
◊ Пра́вда о́чі (у ві́чі) заколо́ла — стало неприємно слухати правду. — Ага, не злюбила правди? Заховалася. Правда у вічі заколола, — все гнівніше і гнівніше почав Колісник (Мирний, III, 1954, 309); У ніс заколо́ти — перестати подобатися, стати не до вподоби, не до смаку. — Як їла хліб з остюками, то й усе добре було; а перейшла на буханці, то у ніс закололи (Мирний, І, 1949, 406).
ЗАКОЛО́ТИ2 див. зако́лювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 153 - 154.