ЗАКОЛИ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКОЛИСА́ТИ, заколишу́, заколи́шеш і рідко заколиса́ю, заколиса́єш, док., перех.
1. Колишучи, примушувати заснути (дитину). Жінка в хустині схопила Орисю на руки і почала її заколисувати, як маленьку, хоча Орисі йшов уже п’ятий рік (Ів., Таємниця, 1959, 78); Йосип ще змалечку удався норовистим хлопцем: його не заколишеш ніяк (Мирний, IV, 1955, 44); А ще ж у матері є маля, яке треба доглянути, вночі заколисати (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 48); // Навівати, наганяти сон на кого-небудь. Втома поволі охоплювала Ремо і Гюлле, Повільне хитання заколисувало їх на сідлах (Досв., Гюлле, 1961, 142); * Образно. Нічка світ заколисала (У. Кравч., Вибр., 1958, 35).
2. перен. Втішати, заспокоювати. Ярина — не моя. І ніколи не буде моєю. А я втішався надією, обдурив і заколисав самого себе (Збан., Малин. дзвін, 1958, 116); // Викликати стан самозаспокоєння, бездіяльності. Хто молодий, молодий, молодий, Спокій того не заколише ніде (Забашта, Квіт.., 1960, 138); Як же це, Андрію, могло так статися? Інших навчав бути принциповими, мати гостре партійне око, а сам втратив пильність, дав себе заколисати пишними фразами (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 128); // Заглушати, тамувати, відганяти (почуття, біль, думку і т. ін.). «Ой видно село, червоне село під горо-ою…» — раптом заспівав Кошовий, ніби заколисуючи ті напосідливі свої думки (Ле, В снопі.., 1960, 14); І бідному часом буває, що він забуває свою бідноту [бідність], заколише свої болісті.. і сповняється його душа тихим покоєм (Мирний, IV, 1955, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 153.