ЗАКОВИ́КА, и, ж., розм. Перешкода, перепона у чому-небудь; трудність. — Нам, розумієш, треба тільки обміркувати все з пресом. Тут у нас буде головна заковика (Коп., Земля.., 1957, 67); — Оце так заковика, — розгубився Хома (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 191); — Треба, Харитоне, допомогти вчителеві. Велике ж діло робить. Важко йому самому.. А в нас ще з дровами заковика. Підкинути б трохи (Речм., Весн. грози, 1961, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 152.