ЗАКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до закува́ти1. Дочка.., обхопивши батька закованого ручечками, заплакала (Вовчок, І, 1955, 363); Розкуються незабаром Заковані люде (Шевч., І, 1951, 331); Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперніка, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкії! Хай згине тьма шалена, Хай сяє голубінь народної весни! (Рильський, II, 1960, 181); Часто літали думки мої в сторону рідну, — Снігом повита, закована льодом Лежить вона ген за горами (Л. Укр., І, 1951, 163); * Образно. Шумить, шумить мутна і темна, В граніт закована Нева (Мас., Сорок.., 1957, 484).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 151.