ЗАКЛУБОТА́ТИСЯ, о́четься і ЗАКЛУБОЧИ́ТИСЯ, и>ться, док. Почати клуботатися, клубочитися. Серед ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари, заклуботались вони (Мирний, 1, 1949, 239); Туман під лісом заколихався дужче, заклуботався й почав розходитись, бліднути й зникати (Гр., II, 1963, 438); Загув [струмок], зашумів на тісних лото ках, зіп’явсь, заклубочивсь, мов білая грива (Дн. Чайка Тв., 1960, 175); Біля редуту зав’язався бій, над полем прогуркотіли перші гарматні постріли, сколихнулася земля, заклубочився дим (Кочура, Зол. грамота 1960, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 150.