ЗАКЛИ́ЧНИЙ, а, е. Який закликає, містить у собі заклик (у 1, 2 знач.) або сприймається як заклик. Задзавонив дзвіночок. І в Ковалівській школі він був теж дзвінкоголосий і закличний, веселий і задерикуватий (Збан., Малин. дзвін, 1958, 47); Він з дитинства любив маяки, що ними був унизаний острів.. Маяки білі, веселі, закличні (Загреб., Європа 45, 1959, 165); Чіткий, закличний, часто лозунговий вірш Еллана весь відданий потребам боротьби і будівництва, весь пронизаний ідеєю служіння революції (Про багатство л-ри, 1959, 115); На зміну дещо пасивним музичним образам пісень минулої епохи у піснях пролетарського періоду з’являються активні, закличні інтонації (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 149.