ЗАКЛИНА́Ч, а, ч. Той, хто заклинаннями, чарами діє на кого-, що-небудь, підкоряючи своїй волі.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 149.

Заклина́ч, ча, м. Заклинатель.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 50.

заклина́ч = заклина́тель (ж. за­клина́чка = заклина́телька) — той, хто заклинаннями, чарами діє на кого-, що-небудь, підкоряючи своїй волі; у християнській церкві від її початку до середніх віків був особливий церковний сан закли­нателів (у католицькій церкві три­мався довше); заклинателі читали осібні молитви над тими, хто «одер­жимий злими духами» (біснувати­ми, епілептиками та ін.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 234.