ЗАКЛЕ́ПКА¹, и, ж. Металевий стрижень з головкою на одному кінці, застосовуваний для з’єднання окремих деталей шляхом розплющення другого кінця. Багато вузлів автомобіля мають деталі, які з’єднані між собою заклепками (Автомоб., 1957, 341); Котельники карбували рубці і клепали заклепки (Донч., III, 1956, 413); * У порівн. — Тимку, я тебе любитиму, з усіх доріг виглядатиму, — тихо проговорила Орися, ніжно беручи його за ..руку, на долоні якої, як заклепки на плугові, виблискували мозолі (Тют., Вир, 1964, 279).

ЗАКЛЕ́ПКА², и, ж. Те саме, що закле́пування.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 147.