ЗАКЛА́ДИНИ, дин, мн. Закладання фундаменту нової будівлі, що звичайно супроводжується певною урочистістю і певними обрядами. Через тиждень колгоспні теслі завалили стару Лесеву хату. На закладинах нової майстер Микола побажав сім’ї щастя-долі (Коз; Сонце.., 1957, 50); — Ого-го, тут уже без нас справляли закладини! (Донч., VI, 1957, 374); Андрій Боголюбський.. зробив закладини і власноручно замурував наріжний камінь під новий собор у Владимирі на Клязьмі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 146.

Закла́дини, дин, ж. мн. Закладка, основаніе (зданія), также и пиршество по этому поводу. Чуб. VII. 376. Нехай піде позве людей на закладини. Рудч. Ск. І. 92.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 49.

закла́дини — обряд закладання фундаменту нової будівлі, що зви­чайно супроводжується певними урочистостями та обрядами; важ­ливим був вибір місця під хату; у різних місцевостях під майбутню хату сипали то жито купками, то лишали на ніч пампушки чи паля­нички на вуглах (зникнуть чи ні за ніч), то закопували воду в неза­критій посудині (чи прибуде за ніч), аби з’ясувати, чи добре місце для житла обрано; найбільш спри­ятливими днями для закладин вва­жалися вівторок, четвер, п’ятниця і субота; не годилися для будів­ництва хати місця, де «товчеться нечиста сила»: дорога, межа між селами, вигін, місце гульбищ, ко­лишнє кладовище, гребля, розпут­тя, млиновище, місце, де росте бу­зина, тік, пожарище; обирався добрий матеріал на хату; не треба було брати кривого або зваленого бурею, громом, блискавкою дерева або ж такого, на якому хтось пові­сився; годили теслям, щоб у добру годину майстрували дім. Нехай піде позове людей на закладини (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 233.