ЗАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех.
1. Класти, засувати щось куди-небудь, за що-небудь. Самі руки [Онисі] несамохіть рвали найкращі квітки й закладали за стрічки на голові, за коси (Н.-Лев., III, 1956, 34); Андрій мовчки лежав на землі, заклавши під голову руки, і мрійно дивився на верхи струнких березок (Вас., 1, 1959, 156); Шурка Понеділок раптом заклав два пальці до рота і пронизливо свиснув (Смолич, V, 1959, 779); // Вставляти, поміщати кудись, у що-небудь з певною метою, у повній кількості. Бувало — як цівку витче вже й знову закладе, а сидить [Давид] задуманий, мов забув, що далі робити (Головко, II, 1957, 83); Тісним колом обступили матроса майбутні підривники, і він їм терпляче, по кілька разів, пояснював, як треба змайструвати саморобну міну, як її найкраще закласти на шосе чи залізниці (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 695); // Класти корм худобі. Він тим часом коня припинав у стійла да сіно закладав (Барв., Опов.., 1902, 111); Любив Дмитро у зимовий вечір, заклавши на ніч худобі, сісти на лаві, підперти голову руками і читати (Стельмах, II, 1962, 327); // Помічати місце в книзі і т. ін., вкладаючи що-небудь між сторінками. Він заклав клаптиком паперу сторінку, одсунув книжку набік і підвівся (Досв., Вибр., 1959, 423).
◊ Заклада́ти (закла́сти) за га́лстук, вульг. — пити алкогольні напої. — Мабуть, Тит Назарович заклав за галстук, ось вона й потягла його додому (Збан., Малин. дзвін, 1958, 28).
2. Заповнювати чим-небудь отвір, заглибину, пустий простір і т. ін. Шибку не засклили [в готелі ] цілий сезон, і я мусив закладать дірку книжками (Н.-Лев., II, 1956, 394); // Накладаючи щось, закривати який-небудь предмет. Таля завжди сиділа в схованці замкнена, ще й ляду до неї хлопці старанно щоразу, йдучи з дому, закладали цеглою й засипали сміттям (Ю. Янов., II, 1954, 44); Я засунула його [барильце] в піч, заклала трісками, заставила челюсті горщиками (Н.-Лев.. III, 1956, 286).
3. Замикати з допомогою засува, палиці і т. ін. або заставляючи чим-небудь. Вранці, коли прийшли сюди, Таня сама взялася закладати двері стільцем (Гончар, Людина.., 1960, 4).
4. безос., розм. Про хворобливе відчуття заповненості в грудях, вухах, носі. Носи сині у всіх, руки подубли: в того кашель, у того нежить, а в того — вуха заклало (Тесл., З книги життя, 1949, 69).
5. Починати будувати що-небудь, робити основу чогось. Тут [на майданчику] закладали два нових корівники (Кучер, Трудна любов, 1960, 406); У великому господарстві справ і клопоту повно. Новий розсадник треба закладати (Рудь, Гомін.., 1959, 109); Закласти сад — це ще невелика робота. Далеко важче виростити в ньому міцні, добре розвинені дерева (Колг. Укр., 10, 1958, 33); // перен. Засновувати, створювати що-небудь. — Вписуйся! — Омеляненко подав огризок олівця. — Нашу «Селянську спілку» закладаємо (Смолич, Мир.., 1958, 180); Вони щойно записалися до колгоспу, що його заклали цієї весни в їхньому селі (Панч, В дорозі, 1959, 262); // перен. Давати початок чомусь. І батьківська несправедливість закладає злість і ненависть в дитяче серце (Коцюб., І, 1955, 439).
Заклада́ти (закла́сти) підва́лини (осно́ви, фунда́мент) чого — давати початок чому-небудь. Ми зростали і мужніли, коли закладали міцні підвалини соціалізму (Цюпа, Україна.., 1960, 289); Гребінка був одним з перших українських письменників, який заклав основи реалістичного стилю (Рад. літ-во, 1, 1962, 60).
6. Віддавати що-небудь у закла́д (у 3 знач.) за позичені гроші і т. ін. — Заборгованість дворянства почала катастрофічна рости.. Ми заклали і перезаклали три чверті дворянських маєтків (Стельмах, Хліб.., 1959, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 145.