ЗАКИ́НУТИЙ, ЗАКИ́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заки́нути 1-7. Там, закинута уміло, до камінної гряди блешня з посвистом летіла у кипучий вир води (Гонч., Вибр., 1959, 272); Вийшов [з хати] трохи зігнувшись, молодий гуцул із сокирою, закиненою недбало на плечі (Коб., І, 1956, 379); В її вроді прокинулась не тільки романтична, а може й справді артистична душа, закинута в сільську глушину (Н.-Лев., III, 1956, 229); Закинутими за голову руками він тримав важкий.. лантух з зерном (Стельмах, Хліб.., 1959, 153); Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум (Коцюб., II, 1955, 7); // заки́нуто, безос. присудк. сл. Обабіч виднілися махалки, показуючи місця, де закинуто сіті (Дмит., Наречена, 1959, 20); [Ізоген:] Єпископа закинуто в темницю (Л. Укр., III, 1952, 294); Уже восени за його [Іоанна Цимісхія] наказом у Болгарію було закинуто багато лазутчиків (Скл., Святослав, 1959, 549).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 143.