ЗАКАРЛЮ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКАРЛЮ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Незвично вигинати. Він аж синів увесь від кашлю і ревів, як вовк чи лев, хапаючись обома руками за штани, де була та грижа, і закарлючуючи догори ноги, зовсім як маленький (Довж., Зач. Десна, 1957, 464).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 139.