ЗАКАРЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм. Незвично вигнутий, у формі гачка. Невідомо було, чого зітхав старий. Чи того, що він неписьменний і не добере значення цих закарлючених паличок, схожих на комах, які виводять учені люди на папері (Донч., II, 1956, 59); Ніс [у знахарки] довгий, ще й закарлючений, наче в гави (Дн. Чайка, Тв., 1960, .24); // Який має закарлюки, закарлючки. Павло подивився на чудернацько закарлючене [турецьке] письмо, схоже на якесь плетиво, з досадою кинув: — Читай, Атанасе, бо я не втну, що там і до чого… (Кучер, Голод, 1961, 367).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 139.