ЗАКАРЛЮ́КА, и, ж., розм. Що-небудь у формі незвичного вигину,гачка (перев. про знаки письма, цифри і т. ін.). Люди підходили до приговора, скидали шапки і руками та грудьми видавлювали під ним якісь, на коріння схожі закарлюки або ставили хрестик (Стельмах, Хліб.., 1959, 638); Тільки тепер помітив [Федір], що паперова накидочка на тумбочці і сама тумбочка обмальовані рядками цифр, закарлюками-формулами (Мушк., Серце.., 1962, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 139.