ЗАКАРБО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до закарбува́ти. * Образно. Образок рідного краю, закарбований в серці, був їй надійним і тривким берегом, пускаючись котрого, пірнула вона в життьове море (Рибак, Час.., 1960, 83); // закарбо́вано, безос. присудк. сл. Ватаг виймає, з-за череса цілий жмуток дерев’яних колодок і починає читати.. Там закарбовано все, в тій дерев’яній книзі, хто скільки має овець і що кому належить (Коцюб., II, 1955, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 139.