ЗАКАНДЗЮ́БЛЕНИЙ, а, е, розм. Який закандзюбився, загнувся. Вона наставила над моїм ротом сво, суху із аакандзюбленими пальцями руку й люто просичала: — Цить! Мовчи!.. (Мирний, IV, 1955, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 138.