ЗАЙЧА́, а́ти, с. Те саме, що зайченя́. А бистроногі хлопчаки Зайчат ганяють в кручі (Гірник, Сонце.., 1958. 19І); * У порівн. Це був гарненький дідок, цей Микита: весь білий — і чуприна, й борода, й вуси, маленький, мов зайча, бистрий, швидкий (Григ., Вибр., 1959. 44); Спогади її наполоханими зайчатами кидаються врозтіч (Стельмах, І, 1962, 529).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 136.