ЗАЙМАНЩИ́НА, и, ж. Земельна власність, придбана правом першого зайняття вільної землі. Там чоловік.. в степу облюбовує займанщину в якихось двадцять десятин, купує реманент, худобу і, скажу вам, стає господарем (Стельмах, Хліб.., 1959, 204); // Ділянка, розчищена і оброблювана звичайно далеко за межами села і поза громадськими землями. — На Січі добре козакувати, а на займанщині хліб робити! — сказав сам собі [Мирон] (Мирний, І, 1949, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 133.

Займанщи́на, ни, ж. Земля, пріобрѣтенная правомъ пернато занятія (ju primae occupationis). Благослови, пане гетьмане, заняти займанщину! — Та й займе, скільки оком закине, спиту, гаїв, сіножатей, рибних озір, і вже це його родова земля. К. ЧР. 199. Мусив проганяти черкесів з їх стародавніх займанщин. О. 1862. X. 111.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 43.

за́йманщина = за́ймань = за́йми­ще — вільна земля, привласнена правом першенства (хто перший зайняв, той і має); привласнення супроводжувалося систематичним обробітком цих земель; була по­ширена серед козаків і селян у пів­денно-східних степах Правобе­режної України, на Запорозькій Січі, Лівобережній та Слобідській Україні у XV—XVIIIст. Благосло­ви, пане гетьмане, заняти займанщину! — Та й займе, скільки оком закине, степу, гаїв, сіножатей, риб­них озер, і вже це його родова земля (П. Куліш).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 233.