ЗАЗІХА́ТИ, аю, аєш, недок., ЗАЗІХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., на що. Пристрасно бажати, намагатися захопити, привласнити що-небудь. Усе по правді треба робить, а на чуже не зазіхати (Барв., Опов.., 1902, 429); Ще хоче сказати княгиня від усіх руських людей імператорам Візантії, що в них також є сонце, свої землі й моря, руські люди ніколи не зазіхали й не зазіхнуть на них, але не хочуть вони й не допустять, щоб Візантія зазіхала на Русь (Скл., Святослав, 1959, 128); // Намагатися позбавити чого-небудь, завдати шкоди. — Та ти не бійсь, — не дав йому доказати. — На твоє сімейне щастя я не зазіхав (Головко, І, 1957, 480); Зажерлива козацька старшина, багатіючи та розживаючись, все частіше зазіхала на вольності простих козаків (Гончар, Таврія.., 1957, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 127.