ЗА́ЗДРІ́ТИ, за́здрю́, за́здри́ш, док., перех., діал. Побачити. Отсе-то вони [парубки], заздрівши дівчат, потягнули за ними (Кв.-Осн., II, 1956, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 126.

За́здріти, рю́, ри́ш, гл.

1) Увидѣть, завидѣть; замѣтить. Заздріла роззяву на порозі. О. 1861. III. 96. Заздріла що у дворі багато людей. Конст. у.

2) Заглянуть. Вони судять, як нас видять, не заздрівши в груди. Федьк. II. 80.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 40.