ЗА́ЗДРІСНИЙ, а, е, без додатка, рідко на що. Схильний до задрощів; заздрий. [Іван:] Ну, та й заздрісна яка дівка! Вже їй, бач, і не по нутру, що Одарка перш її йде заміж (Крон., І, 1958, 90); — Далебі я не заздрісна на небуденну красу Нелі (Вільде, Сестри.., 1958, 300); // Який виражає, виявляє заздрість. Заздрісні багатозначні погляди, які кидали товариші на бінокль, сприймав [Олег] без гордування (Ле, Клен. лист, 1960, 222); — Добрі господарі худобу тримають у хаті, — мовив Антон, заздрісними очима розглядаючи рудого в білих цятках бичка (Чорн., Визвол. земля, 1959, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 126.