ЗА́ЗДРОЩІ, ів, мн. Те саме, що за́здрість. Залізо іржа з’їдає, а заздрий від заздрощів погибає. (Укр.. присл.., 1955, 218); Загомонів [натовп], посипались жарти, в яких, окрім веселощів, почувався і подив, і заздрощі, і навіть острах: — Стережіться, хлопці,— щасливець між нами! (Гончар, І, 1959, 47); — Петрик трісне з заздрощів, коли побачить мене у цих чоботях (Багмут, Опов., 1959, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 126.