ЗАЖОВТІ́ТИ, і́є, док.

1. Почати жовтіти; забарвитись у жовтий колір, стати жовтим. По непривітній хаті розлився рожевий світ; сірі стіни загорілися, двері зажовтіли (Мирний, І, 1954, 324); * Образно. Та коли ж ми, коли діждем Тії зорі, тії долі. Що нам колос зажовтіє На зубоженому полі? (Граб., І, 1959, 547); // безос. Ще кілька днів тому лежав тут сніг, танула льодова кірка, а сьогодні вже зажовтіло, з’явилися перші весняні квіти (Збан., Сеспель, 1961, 361).

◊ Зажовті́ло в оча́х, безос. — про хворобливе відчуття запаморочення. Докір і нагадка на моє недавнє наче молотком ударили мене по голові. Зажовтіло, потемніло в очах і, як град, полилися з них сльози (Мирний, І, 1954, 85).

2. Показатися, виділитися жовтим кольором, забарвленням на якомусь фоні. За зеленими вишнями зажовтіла низька огорожа, обплетена куликами (Н.-Лев., III, 1956, 21); На обрії зажовтіла земля, а потім під імлистою горою виринув чужий порт (Кучер, Чорноморці, 1956, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 124.