ЗАЖИ́ВОК, вку, ч., діал.

1. Зародок. Пропало просо: морози заживок побили (Сл. Гр.); * Образно. Добрий заживок у серце Марії поклала радянська школа (Рад. Укр., 15.III 1962, 3).

2. Живлення. Як гноювата земля, то корень [корінь] кращий заживок має (Сл. Гр.); // їжа, страва. Було, що в себе лише й мали заживку — горня картоплі (Чорн., Пісні.., 1958, 25).

3. Заробіток. Я не чужу телицю взяв, а свою: вона мій заживок (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 123.

Зажи́вок, вку, м.

1) Зародышъ. Пропало просо: морози заживок побили. Луб. у. В єї ще з замолоду заживок (хвороби) у середині, в животі. Черк. у.

2) Питаніе. Як гноювата земля, то корень кращий заживок має, тим хліб добрий роде. Кам. у.

8) Зажитое, заработанное наймомъ имущество. Я не чужу телицю взяв, а свою: вона мій заживок. Прил. у.

4) Внутренняя, самая крѣпкая часть снятой съ животнаго кожи, лежащая между наружнымъ слоемъ — ли́чком и внутреннимъ — ніздр́ею. Мнж. 180.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 38.