ЗАЖИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАЖИ́ТИСЯ, иву́ся, иве́шся, док., розм. Довго жити, гостювати, затримуватися у кого-небудь, десь. Прийшов тесть до зятя на різдво у гості та й зажився, так що вже празники пройшли, а він все живе (Україна.., 1, 1960, 227); // Жити довше звичайного віку людини, жити надто довго. — Кажуть, що зажилися [батько] на світі, а, бачте, не хочуть умирати, — лагідно озивається син, теж уже сивий дід (Вас., II, 1959, 520).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 122.

Зажива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. зажи́тися, живу́ся, ве́шся, гл.

1) Заживаться, зажиться, долго прожить гдѣ. Зажилась Улита у родичів. Левиц. І. 406.

2) Богатѣть, разбогатѣть. З чого ти, брате, так заживсь? Був бідний, а тепер нема багатчого від тебе. Грин. II. 250.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 38.