Задіва́ти, ва́ю, єш, сов. в. заді́ти, ді́ну, неш и ді́ю, єш, гл.

1) Вдѣвать, вдѣть. Вх. Зн. 89.

2) Дѣвать, дѣть. Ой знаю я, товаришу, де я їх задію: занесу їх в Чорногору, та там їх посію. Шух. І. 201.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 35.