ЗАДЬО́РА, и, ч. і ж., розм., рідко. Те саме, що задира́ка. [Роман:] Кажуть, що ваші парубки задьори? [Хведоска:] А вам що до них? (Крон., II, 1958, 25); Люде пили й пили.. — і несміливий робився сміливим, сумний — веселим, а веселий сумним, тихий же — балакливим та задьорою (Григ., Вибр., 1959, 68); Довкола пирснули сміхом. Це ще більше піддрочило задьору. Він тигром ощирився на Сашка: — Іди звідси, поки не битий! (Добр., Ол. солдатики, 1961, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 120.