ЗАДУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до задуши́ти. Ранком товариша Кригу знайшли на дворі задушеного за горло (Ю. Янов., 1, 1958, 110); Допитлива людська думка.. була задушена, витравлена (Вол., Самоцвіти, 1952, 164); // заду́шено, безос. присудк. сл. Його [есесівця] задушено в кілька рук, сліди від яких запеклися кров’ю на його довгій горлянці… (Ле, Право.., 1957, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 118.