ЗАДУШЕ́ВНИЙ, а, е. Пройнятий щирістю, сердечною теплотою, відвертістю. Чулися задушевні розмови, пісні (Хотк., II, 1966. 193); Микола Нагнибіда — поет старшого покоління, ..змальовує синів і дочок російського і білоруського народів задушевним, щирим словом (Мал., Думки.., 1959, 35); Задушевна хвилююча мелодія тривожить душу матері (Шиян, Переможці, 1950, 251); // Приязний, чуйний, добрий (про людину). Задушевна, найближча з дитинства подруга, невже оце вона могла тепер стріляти по ній, по Вутаньці, десь з отієї темряви? (Гончар, II, 1959, 171); Задушевний хлопець; // Особистий, інтимний. Є такі люди, ..що для них сповняються іноді найтайніші задушевні бажання (Март., Тв., 1954. 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 118.