ЗАДУ́МЛИВИЙ, а, е. Який перебуває в задумі, схильний до задуми. Чудний якийсь був він, розказують — мовчазний, задумливий (Тесл., Вибр., 1950, 145); Межею йшла жінка задумлива й діловита (Ю. Янов., V, 1959, 142); * Образно. Синій, задумливий вечір спускався на осінні поля (Цюпа, Назустріч.., 1958, 297); Безмежні широкі степи. Прекрасна Україна в усій своїй задумливій красі (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 141); І жмуриться вікнами наша хатина, І шепче задумливий сад (Мал., Листи.., 1961, 60); // Який виражає задуму, задумливість. Сошенка вразило молоде та задумливе Тарасове обличчя (Мирний, V, 1955, 310); Парубок.. дивиться вслід дівчині невеселим задумливим поглядом (Стельмах, І, 1962, 349); Задумлива усмішка; Задумливі очі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 117.