Про УКРЛІТ.ORG

задубіти

ЗАДУБІ́ТИ, і́ю, і́єш і рідко ЗАДУ́БНУТИ і ЗАДУ́БТИ, бну, бнеш; мин. ч. задубі́в, рідко заду́бнув і задуб́, ла, ло; док.

1. Стати твердим, жорстким. Десять неділь пізніше земля задубіла (Коб., II, 1956, 224); Гнат сьорбнув страви. Юшка була холодна, бараболя тверда. — Задубіла, — промовив він крізь зуби, відсуваючи миску (Коцюб., І, 1955, 28); Дівчата, певне, давно вже були біля води, бо одежа задубіла на них (Турч., Зорі.., 1950, 157).

2. Втратити гнучкість, рухливість (від холоду, страху, напруження і т. ін.). —Беруся я до люльки. Та ба! Язик задубів, став лубом, у горлі пече (Март., Тв., 1954, 278); Холод так діймав, що руки й ноги зовсім задубіли (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 191); І мороз — аж дихати важко. В такий мороз дві години простояти на місці — геть чисто задубнеш (Головко, II, 1957, 353); // безос. Мати похапцем витерла її [сльозу], щоб приховати від сина, але він уже побачив, і в грудях у нього задубіло (Тют., Вир, 1964,402); // перен. Заціпеніти, завмерти в якомусь одному положенні. Хвилюючи, плив дивний спів. Васюта, вчувши голос той, затрясся зразу, задубів (Фр., XIII, 1954, 37); Пріська злякалася, притаїлася на рундуку.. і, скорчившись якомога більше, наче задубла на місці (Л. Янов., І, 1959, 244).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 116.

вгору