ЗАДОВІ́ЛЬНИЙ, а, е. Який задовольняє визначені, потрібні і т. ін. вимоги, умови; прийнятний, достатній. Пульс [у породіллі] задовільний, доброго наповнення (А.-Дав., За ширмою, 1963, 179); Більша частина озимих посівів увійшла в зиму в доброму і задовільному стані (Рад. Укр., 17.11 1949, 1); Буржуазні уряди Польщі були нездатні забезпечити народові скільки-небудь задовільних умов існування (Мист., 5, 1956, 32); Задовільна відповідь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 113.