ЗАДИЧА́ВЛЕНИЙ, а, е. Запустілий, занедбаний; дикий. Цвинтар, його густі, задичавлені хащі — улюблене місце студентів (Гончар, Людина.., 1960, 17); Цікаво йому знати: хто він, той телепень із задичавленими кучерями (Грим., Незакінч. роман, 1962, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 111.