ЗАДИ́МЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до задими́ти 1, 2. Повітря у пивній важке, задимлене міцним самосадом (Шиян, Баланда, 1957, 83); На задимлені пилом дороги вечорами, у ніч, на зорі із сльозами надії, тривоги проводжали синів матері (Гонч., Вибр., 1959, 95).

2. у знач. прикм. Чорний від диму, кіптяви. Чорний задимлений комин стирчав на горбку замість гуральні (Коцюб., II, 1955, 93).

3. у знач. прикм. Копчений димом. Хороша, жирна риба харіуси.. Особливо смачний задимлений харіус. Він ніжний, як чорноморська свіжа камбала (Трубл., І, 1955, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 108.