ЗАДЗИГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, док., розм., рідко.

1. Швидко заговорити, загомоніти. — Тепер, Дмитре, ходім до тебе й заплатиш мені гроші, — задзигорів дід Грицай своїм гострим язиком (Н.-Лев., IV, 1956, 200).

2. перен. Швидко, дрібно заграти. У вуличці, за крамницею, задзигоріла гармонь (Мушк., Чорний хліб, 1960, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 107.