ЗАДЗВЕНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док.
1. без додатка і чим. Почати дзвеніти, утворюючи звуки, схожі на дзенькіт. Коні помчали, дзвоники задзвеніли (Кв.-Осн., II, 1956, 270); Ураз щось застукало в вікно, аж шибки задзвеніли (Гр., II, 1963, 478); В лісі задзвеніли пили, загрюкали сокири (Збан., Ліс. красуня, 1955, 129); В дужих чоловічих руках коса задзвеніла сталлю, виблискувала, як шабля на сонці (Цюпа, Назустріч… 1958, 355).
2. перен. Дзвінко зазвучати, залунати (про звуки). В їдальні гості шумно залягли, І музика чудова задзвеніла (Фр., XIII, 1954, 222); — Добрий день, дядечку, — обізвалися, задзвеніли неподалік два дівочі голоси (Стельмах, Хліб.., 1959, 195); Співуча, зрозуміла словацька мова радісно задзвеніла звідусіль… (Гончар, III, 1959, 315); Над полем зашумів жвавий гамір, посипалися жарти, задзвеніла пісня (Кучер, Чорноморці, 1956, 200); // Дзвінко заспівати (про птахів), задзижчати (про комах). Закувала зозуля у зеленім гаю, задзвеніли жайворонки понад пахучими від зелені межами (Кобр., Вибр., 1954, 172); За плотом задзвеніли потривожені бджоли (Стельмах, II, 1962, 42); // Задзюрчати (про воду). Задзвеніла вода, забурлила, Рветься крига, скресає ріка (Гірник, Сонце.., 1958, 57); З гуркотом падали кришталеві стріли з-під стріх, задзюрчали, задзвеніли, заграли на всі лади струмки по вулицях, по городах, по підгір’ю (Гончар, II, І959, 200); // Заговорити високим, дзвінким голосом. — Нащо п’єш багато, не пий!.. — Чому не пити мені? Уп’юся — мене люба жінка доведе до господи. — А як не схочу? — задзвеніла вона жартуючи (Вовчок, І, 1955, 243); // безос. — Бабуню! Бабуню! А де ж мої черевички? — задзвеніло з кімнати (Баш, Надія, 1960, 22).
◊ Задзвені́ло у ву́сі (ву́хах), безос. — про відчуття дзвону у вусі, вухах. [Старшина:] Що воно ніби щось задзвеніло у вусі? (Кроп., І, 1958, 505); Орлюк оглянувся навколо — станції нема. Тиша. Така тиша, що в нього задзвеніло у вухах (Довж., І, 1958, 323).
3. Продзвеніти; дзенькнути. На землю щось впало, задзвеніло, неначе гроші (Коцюб., І, 1955, 456); Задзвенів телефон. Марта зняла трубку (Собко, Срібний корабель, 1961, 266); // об що. Зачепившись, ударившись об щось, дзенькнути. Весло задзвеніло об камінь (Н.-Лев., 1956, 69).
4. Наповнитися дзвінкими звуками. Знов задзвенить піснями Київ (Сос., 11,1958,180); Та в цю мить догнали вороги. Задзвеніли гони навкруги. Він усіх п’ятьох перерубав (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 106.