ЗАДЕРЕНЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. Почати деренчати. Овечата, зачувши голоси своїх пастушків, задеренчали; руденьке телятко бекнуло (Мирний, IV, 1955, 10); Десь поблизу наче оглушливо стрельнула гармата. Пронизливо задеренчали у вікнах шибки (Шовк., Інженери, 1956, 371); Ще не встали вони із-за столу, як задеренчав у повітрі пропелер над самою хатою (Гончар, Тронка, 1963, 09); // безос. У жовтій дерев’яній коробці на стіні задеренчало — голову сільради викликав райвиконком (Дмит., Наречена, 1959, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 105.