ЗАДА́ВЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до задави́ти. Чи то давне яке лихо Прокинулось в хаті? Чи вчорашнє, задавлене Знов поворушилось..? (Шевч., І, 1951, 312); * Образно. Що ж, браття, мовчите? Так втішені собою, Що вже й докори вас ніякі не проймуть? Чи, так задавлені неволею, журбою? (Л. Укр., І, 1951, 110); // у знач. ім. зада́влений, ного, ч.; зада́влена, ної, ж. Про людину, яку задавили. * У порівн. Сонце уже геть повернуло з полудня, а Яків все лежав, мов задавлений (Мирний, І, 1954, 292).

2. у знач. прикм., перен. Який не сприймається виразно на слух; приглушений, невиразний. — Ой боже мій! Що там таке? — говорив він якимсь задавленим, напівсонним голосом (Н.-Лев., IV, 1956, 111); В куточку тріскотить стиха лампадка та вчувається часами стогін задавленого ридання (Стар., Облога.., 1961, 15); // Пригнічений, паралізований (про розвиток, вияв чого-небудь). Зненависть задавлена почала перемінятися на одчай. Ніколи Наталя не вирветься з тієї тюрми (Гр., Без хліба, 1958, 39); Задавлені інстинкти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 102.