ЗАДАВА́ТИСЯ¹, даю́ся, дає́шся, недок., розм. Зазнаватися; ставитися до інших з погордою. Незабаром хлопцям видали форму. Рубін одягся, як і всі учні. Ця обставина, а також безкровна перемога над Індиченком піднесли Рубіна у власних очах. Він почав задаватися (Сенч., Опов., 1959, 4); // чим, а також із спол. щ о. Чванливо хвалитися, хвастатися чим-небудь. Він навіть має залізного хреста, але не задається ним, а навпаки — кепкує з нього, як із ганебного способу обдурювати солдатів (Кол., На фронті.., 1959, 107); — Отож лізь, вражий сину, на цю шовковицю та прокукай мені разів із десять зозулею, щоб не задавався, що все знаєш (Вас., II, 1959, 186).

ЗАДАВА́ТИСЯ², дає́ться, недок. Пас. до задава́ти 1, 2. Задавались мені ще і ще чудніші теми, та вже нема що про них і споминати (Л. Укр., V, 1956, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 102.

Задава́тися, даюся, є́шся, сов. в. зада́тися, да́мся, даси́ся, гл. Вознамѣриваться, вознамѣриться, рѣшить сдѣлать. Вона ще літом, як сонечко сипало теплим промінням, задалась, виходячи з церкви, понести колись попові рунце на розжиток. Г. Барв. 155 — 156.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 32.